Згідно догмату, прийнятому на Першому Нікейському Соборі, Бог має три особи: Бог-Отець, Бог-Син і Бог Дух Святий. Всі ці особи є, однак, єдиним Богом, і кожна є повністю всемогутнім і єдиним Богом (а не частиною Бога), і серед цих осіб нема більшої або меншої. Бог визнається всемогутнім, вічним і безмежним. Будучи єдиними і неподільними за природою, три постаті Бога, однак, відрізняються походженням та взаємними відносинами.
Догмат Триєдності Бога, як правило, оголошується недосяжним для людського розуму в повному обсязі, і осягається лише «досвідом духовного життя». В зв’язку з цим говорять про Святу Трійцю, як «найбільшу таємницю християнської віри». Також природа Бога визнається такою, яку ніколи не зможе пізнати жодне створіння: ні людина, ні ангел.
В Біблії немає безпосереднього викладення вчення про Святу Трійцю, проте є ряд вказівок, що й лягли в основу догмату Святої Трійці.
День Святої Трійці — одне з головних християнських свят, що належить до дванадцяти свят Православної Церкви.
Назву свято отримало на честь сходження Святого Духа на апостолів, яке їм обіцяв Ісус Христос перед своїм Вознесінням на небеса. Сходження Святого Духа вказує на триєдність Бога — у цей день була утворена вселенська апостольська Церква.
У православ’ї Трійцю святкують у неділю на п’ятдесятий день після Великодня, тому цей день називають також П’ятидесятницею.
Цього дня у православних храмах виконується одна з найурочистіших та найвеличніших служб в році: підлогу храму устеляють свіжоскошеною травою, ікони прикрашають березовими гілками. Наступного дня, у понеділок, святкують День Святого Духа.
 |
Християнські та православні свята упродовж віків злилися з народними святами, обрядами й традиціями в одну гармонійну цілістність і є важливим елементом культури народу, що надійно оберігає духовний зв’язок поколінь. Вони беруть свій початок з язичницьких, дохристиянських часів, коли наші предки вірили в сили природи: сонце, вітер, вогонь, дощ та інші природні явища як у живі істоти і молитвами, діями-ритуалами намагалися забезпечити собі добробут та щедрий врожай. Прадавні народні обряди тісно пов’язувались із порами року та відповідною до них працею в полі і господарстві. Це були весняні, літні, осінні, зимові, а також родинні свята.
Не є виключенням і свято Трійці або Зелені свята.
Ще у дохристиянські часи наші предки вшановували культ зеленої природи, зеленого дерева, яке з’єднувало три світи: небо, землю і підземний світ (трійця).
Зелені свята, зазвичай, починаються у четвер. У цей день дівчата йдуть у поля, у левади або в ліс і там завивають вінки «на всі святки». Вінки в’ють з конвалій, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин – як засіб від русалок.
У п’ятницю жінки вдосвіта йдуть до лісу – заготовляти лікарські трави.
У суботу, напередодні Трійці, рвуть материнку, чебрець, полин, м’яту й прикрашають запашним зіллям світлиці – обтикують лави, стіни, підвіконня, образи, а татарським зіллям притрушують долівку. Гіллям клену, липи, ясена, особливо шанованої в Україні тополі оздоблюють обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху. Стежку, яка веде від дороги до порога, обтикують високими гілками. Із сивої давнини вважається, що дух зеленого лісу оберігає людину та її житло від недобрих сил.
У неділю в храмах освячують зелень: різне зілля і квіти, які вважаються цілющими.
Існує чимало обрядів та звичаїв, пов’язаних із святкуванням Зелених свят.
Наші пращури вклонялися деревам, молилися їм. Обряд прикрашання та вшанування дерев свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба. Існувало вірування, що душі померлих оселяються у деревах, у їх зеленому гіллі. Саме тому Зелені свята, крім усього іншого, - ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, вшанування предків. Відбувається це тому, що на Зелені свята починає цвісти жито, а за давнім народним віруванням, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Цвітіння хлібів – час дуже відповідальний, від якого у значній мірі залежить врожай. Тому і поминали в цей час своїх предків-небіжчиків, приносили їм жертву, влаштовували тризну. За стародавнім віруванням – померлі предки – це постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїм нащадкам.
Саме тому був колись звичай водити по селу Куста – прикрашену зеленим листям, березовим віттям та квітами дівчину.
Ой, дай, Боже, за рік Куста діждати,
Підемо до лісу того Куста вбирати.
Ой, у тому лісі та всілякії квіти –
Убирають Куста і дівчата, і діти.
З давніх-давен на Зелені свята існував звичай кумління. Цілий рік, аж до Зелених свят наступного року ті, хто покумився, не мають права сваритися!
На Зелені свята ходять на поле «кропити збожжя» і святять криниці.
В період Зелених свят звичай забороняв купатися в річках: «щоб русалки не залоскотали».
Під час святкування дівчата влаштовували спільну їжу, причому обов’язково у ній була яєчня. Яйце, починаючи з Пасхи, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з’являлося як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася, яйце вживали у вигляді яєчні (зародок повинен був переродитися на плід). З Трійцею весняна обрядовість закінчувалася.
Зоря-зоряниця, красна дівиця в церкву ходила,
Ключі зронила – місяць бачив: сонце вкрало!
Лети, лети троїцький маю, нехай нас лихо минає!
З Куста май знімаю, по дорозі розкидаю!
Від грози, від грому – на добро старому й малому!
Із святом вас, шановні! Нехай Божа милість оросить ваше життя, а мир, любов та злагода запанують у Вашій оселі. Гарного Вам настрою, відмінного здоров’я, сімейного затишку, незмінного успіху та здійснення усіх задумів.
Підготувала інженер відділу ІТ
Наукової бібліотеки ХУУП
Єсюніна Галина
